Про життя і про роботу — спогади та історії від команди UA: Українського радіо Кропивницький
Суспільне радіо Кропивницького сьогодні є командою, яка не боїться викликів, активно вчиться і експериментує з форматами роботи.
«Якщо раніше радіо зазвичай сприймалось як радіоточка, так званий "брехунець", або ж FM-радіоприймач, то тепер радіо — це всеохопне та конвергентне медіа, яке може мати і відеоскладову. Це трансляції на Ютубі, подкасти, живі включення телефоном, Вайбером, — каже в.о. продюсера UA: КРОПИВНИЦЬКИЙ Яна Бабак. — Команда UA: Українського радіо Кропивницький пристосовується до сучасних вимог, зберігаючи при цьому типово радійні "фішки" — оперативність, глибину, близькість до місцевого слухача».
Читайте також: UA: Українське радіо Кропивницький — Суспільне радіо твого регіону
«Радіо, це не тільки журналісти, чиї голоси слухачі щодня чують, це і ті, хто забезпечує безперебійний радіоефір. Ми розкажемо про залаштунки — обладнання, за допомогою якого транслюється звук, технічні зміни, підготовку до ефірів. Впевнена, що таке знайомство сприятиме глибшому розумінню, чому у ефірі все відбувається саме так, а не інакше», — зазначає Яна Бабак.
Микола Поліщук, інженер радіоефіру, у 1986 році починав з посади оператора магнітного звукозапису.
— Колись диктофон важив 5—6 кг, працював на батарейках. Журналісти на нього записували інтерв’ю, потім мали розшифрувати, потім треба було у головного редактора завізувати чи нема держтаємниці, крамоли і тоді вже дозволяли монтаж. На 1 хвилину ефіру давалось 10 хвилин на монтаж. Ми працювали на величезних магнітофонах. Кореспондентські записи переганяли на бобіну (ред. — магнітофонна плівка намотана на котушки), редактор разом з оператором магнітного запису монтували, оформляли, ставився знак готовності, підписували дату, час виходу в ефір, автора... Під час ефіру треба було слідкувати, щоб бобіна не розсипалася і вчасно виключилася, не так, як зараз на комп’ютері. Довший був процес.
Василь Левицький, редактор і ведучий UA: Українське радіо Кропивницький
— Люблю живу мову. Жива мова дозволяє бути тут і зараз зі слухачами. Коли я був на першому курсі, викладач запросив спробувати себе у радіопрограмі, і я ще застав бобіни. Ми записували, монтували... Потім інший викладач залучав уже мене до журналістики, як літератора. Пізніше, коли я дізнався про вакансію на радіо — вирішив реалізувати свою давню мрію. Спробував і залишився працювати.
Леся Журавська, редакторка і ведуча UA: Українське радіо Кропивницький
— Слухаю людей на базарі, в магазині, в тролейбусі. З’ясовую, що їм цікаво, вивчаю матеріали і тоді звертаюсь до фахівців — так з’являються залучені гості. Тоді разом проговорюємо акценти ефіру. От, наприклад, апсайклінг (нове життя старих речей). Мені було цікаво як прикрасити оселю до свята — перерила купу інформації і знайшла Людмилу Чистякову. Ми зробили радіоефір у якому змогли про переробку вживаних речей розповісти так, щоб слухач зрозумів що можна зробити з ними і як це зробити. Важливо самій зануритись у тему, поставити собі питання: «а що буде далі (чи що було далі)» — так я шукаю героїв для своїх програм.
Кирило Поліщук, редактор і ведучий UA: Українське радіо Кропивницький
— Я вважаю, що варто говорити не тільки про суспільно-політичні питання, важливо говорити про земляків які творили нашу культуру. Саме тому для тематичних проєктів UA: Українське радіо Кропивницький я озвучив 35 листів Івана Тобілевича Карпенка-Карого. Епістолярій не дуже популярний, його не всі читають. Проте, там можна побачити справжнього автора: як він жив, як творив. Я обирав ті листи, які стосуються побутового життя Карпенка-Карого — господарювання на хуторі Надія, гастрольні поїздки. Це пізнавально, відкриваєш для себе яким батьком був Іван Тобілевич, як мислив, що робив. Також у нас є проєкт зі щоденниками Винниченка. Цікаво їх читати, бо щоденник це більше ніж про творчість — це про те, як людина живе і мислить де буває, як реагує на події.
Марія Лебідь, редакторка і ведуча UA: Українське радіо Кропивницький
— Щоб людина налаштувалась на розмову, треба знайти оту струночку, яка допоможе відкритися, зацікавити. З кимось ми п’ємо чай, з кимось говоримо на професійні теми з кимось про захоплення чи родину, по різному буває. А ще — у ефірі треба ставити ті запитання, які включать гостя у розмову і йому буде самому цікаво на них відповідати.
Наталія Сметанко, редакторка і ведуча UA: Українське радіо Кропивницький. Виїзна студія у театрі корифеїв, Вересфест.
— З майбутнім чоловіком я познайомилась коли прийшла на роботу. Він працював у новинах спортивним коментатором, а я прийшла у радійні новини працювати. Допомагали одне одному, бо крім спортивних сюжетів Сашко знімав і суспільно-політичні і культурно-мистецькі сюжети. Ми обмінювались порадами — він мені у суспільно-політичних питаннях, я йому у культурно-мистецьких. Потім, коли народилася донька, були періоди що не було з ким її залишити і брали з собою на роботу. Досі пам’ятаю, вона сиділа за моїм столом, стілець зі спинкою, відкидний і каже: «Як мені подобається на цьому стільці, мабуть, я буду тут працювати». Дочка любила писати оповідання, оголошення, потім нам читала вдома. Я запропонувала їй спробувати себе на радіо — розповідати те, що цікавить її і дітей. Спробувала. Так ми всі працюємо у журналістиці. Наша школярка — як ведуча програми «Цікавинки від Маринки».
Яна Бабак, в.о. продюсера UA: КРОПИВНИЦЬКИЙ
— Радіо — це завжди у першу чергу голос, звук, змістовна розмова. Багато людей сприймають інформацію найкраще саме на слух, і радіо покликане задовольняти таку потребу. Сучасне радіо — те, яке зручно слухати «на ходу», з власного телефона, їдучи в автівці чи громадському транспорті, те, де можна знайти відповіді на свої питання і почути людей, що живуть поряд.
Зазначимо, сьогодні UA: Українське радіо — найбільша FM-мережа й найпопулярніше розмовне радіо країни. UA: Українське радіо Кропивницький має щоденні регіональні врізки у цій мережі — у будні з 12:10 до 13:00, з 17:10 до 18:00 та з 20:10 до 20:50. У суботу і неділю з 17:10 до 18:00 та з 20:10 до 20: 50.