«Підглянути» за роботою радіостудії, об’єднати і стати майданчиком для діалогу — міжплатформові проєкти  на UA: КРОПИВНИЦЬКИЙ

«Підглянути» за роботою радіостудії, об’єднати і стати майданчиком для діалогу — міжплатформові проєкти на UA: КРОПИВНИЦЬКИЙ

21 лип. 2020

У Кропивницькій філії Суспільного сьогодні виробляють два міжплатформових проєкти «Радіомайдан» і «Радіодень». Для слухачів Українського радіо Кропивницький і глядачів  телеканалу UA: КРОПИВНИЦЬКИЙ ці програми є майданчиком для діалогу з посадовцями та експертами, можливістю долучитись до обговорення подій та ініціатив краю, познайомитись з успішними історіями громад. Над ефірами працює великий колектив, який прагне залучити всі можливі засоби зв’язку для того, щоб аудиторія отримала збалансовану та якісну інформацію.

«Наші журналісти вміють все — і вести ефір на радіо, і робити включення в телеефір. Монтаж і лонгріди для діджитал — додаткові вміння, які також набувають особливої актуальності, — каже продюсерка UA: КРОПИВНИЦЬКИЙ Олена Кваша, — Надзвичайно вдячна колегам за їхню відкритість новим знанням і прагнення до вдосконалення. Це ж про важливість і перспективність збереження і  розширення аудиторії. У цьому контексті ми практикуємо роботу в конвергенції радіо і телебачення. Ми закликаємо до радіопрограм через телевізор і навпаки, а також розвиваємо додаткові вміння у журналістів філії»

Найчастіше у радіотелеефірах працюють Наталія Гавришко, Яна Сапожнікова, Кирило Поліщук та Василь Левицький.

Наталія Гавришко  на радіо з 1994 року, була авторкою та ведучою телевізійної та радійних галузевих програм. «Сьогоднішній колектив Українського радіо Кропивницький – це колектив однодумців, друзів, готових допомогти, підтримати, порадіти успіхам», – розповідає вона.

 Яна Сапожнікова долучилась до колективу у 2016 році, працювала на пів ставки, навчаючись на третьому курсі за спеціальністю «політологія».  

«Потрапила на радіо, на перший погляд, випадково, – згадує Яна,  – мама дивилася програму «Радіомайдан» на тодішньому каналі «Кіровоград», і побачила оголошення, що запрошують на роботу журналіста. А потім кілька днів вмовляла мене піти на співбесіду, тому що я дуже соромилася (зараз вже навіть не згадаю, чого саме). Сьогодні я почуваюся щасливою, що отримала саме політологічну освіту, а на Суспільному можу реалізувати свої знання, працюю переважно над програмами та проєктами суспільно-політичного напряму»

Кирило Поліщук, письменник та музикант, часто був гостем радійних ефірів і коли його запросили спробувати свої сили у ролі ведучого без вагань погодився. Каже: «Ще жодного разу не пошкодував про це рішення».

Василь Левицький у телерадіокомпанію прийшов після кількарічної роботи в пресі та інтернет-ЗМІ, брав участь у створенні радіопередач і телепрограм іще з першого курсу навчання на факультеті філології та журналістики державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Паралельно з журналістикою займається літературою, викладанням, краєзнавством, громадською діяльністю. Упевнений, що саме якісна журналістика здатна сприяти вирішенню проблем, якими переповнене суспільство. 

Чим живуть журналісти-радійники та як їм працюється у мультиформаті, колеги розповіли сайту UA: КРОПИВНИЦЬКИЙ.

Як радійнику зробити інтерв’ю, що зацікавить телеаудиторію? 

Яна Сапожнікова

Чесно кажучи, я ніколи не розділяла специфіки роботи конкретно радійника і телевізійника – мабуть, тому, що програма «Радіомайдан» була першим і свого часу єдиним майданчиком в Україні, який об’єднував у собі платформи радіо та телебачення. Тому з першого дня роботи, доводилося вчитися робити програми адаптованими до потреб обидвох категорій споживачів інформації. Якщо все ж говорити про основну відмінність контенту для радіо і для телебачення – то це, ясна річ, специфіка візуалу. Для слухача ти маєш описувати, максимально «малювати словами» предмети, процеси, про які говориш із гостем, і гостя також на це орієнтувати. У телебачення є опція додаткового візуалу – ти завжди можеш показати сюжет, графіку, фото тощо. У цьому сенсі, робота радійника, на мою думку, є глибшою і важчою. Тому, мабуть, телевізійникам буде важче зробити матеріал для радіо, аніж навпаки.

Кирило Поліщук

У «Радіодні» ми робимо акцент, власне, на слухачах, камери «підглядають» за нашою студійною роботою. Хоча і про глядачів, звісно, ми не забуваємо. У такому форматі живої розмови, на мою думку, немає особливої різниці чи дивитися і слухати, чи лише слухати. Сама тема і темп розмови має тримати аудиторію.

Василь Левицький

Ведучому потрібно насамперед знати телеаудиторію: розуміти, чим живуть ці люди, які в них проблеми і бажання;  визначати, чим саме вони можуть відрізнятися від радіослухачів. Програма в форматі півгодинного інтерв’ю повинна бути цікавою, корисною, змістовною. Телеглядачі мають бачити в ній себе, свої тривоги і надії.

З чого починаєте підготовку до ефіру?

Наталія Гавришко

Все починається із обговорення тем та ідей програм, тому ми, разом із ведучими та продюсером філії, проводимо такий собі мозковий штурм. Щоб програма була якісною та цікавою, замало добре знати тему, важливо правильно підібрати спікерів та правильно ставити запитання, готувати гостей до програми. Але це не значить не ставити гострих питань, це, як кажуть радійники, – налаштувати гостей студії на одну хвилю

Яна Сапожнікова

Отут вже вмикається моя політологічна освіта (ред. сміється). Зважаючи, що темами моїх програм є переважно суспільно-політичні події та процеси, перше, що я роблю – це відкриваю законодавство України, якщо доцільно – інших країн світу. Я годинами можу читати якісь статті на тему ефіру, «копати» соцмережі. Наступною стадією після цього, зазвичай, є скорочення моїх формулювань, запитань; скорочення думок – це те, чому я ще за часів школи так і не навчилася, от, мучусь досі (ред. сміється)

Кирило Поліщук

Перед тим, як сформулювати питання, я намагаюся сам розібратися в темі. Така підготовка може займати від кількох годин до кількох днів доволі напруженої роботи. Варто на початку для себе з’ясувати, що є важливим, а що ні, про що аудиторія і так знає, а що їй треба детально роз’яснити. Трапляється, що коли я читаю новини, то не маю повного уявлення про ситуацію. Запросивши експерта з обраної теми чи першоджерело новини, вдається зрозуміти причини та наслідки, розібратися в усіх деталях та аспектах, як для себе, так і, в першу чергу, для слухача й глядача.

Які поради даєте гостям перед ефіром, як налаштовуєте на розмову?

Яна Сапожнікова

Найбільшу відповідальність у налаштуванні гостя на ефір я відчуваю, коли людина вперше у своєму житті опиняється на телебаченні чи радіо. Мені зазвичай щастить саме на таких спікерів, адже завжди стараюся залучати до ефірів молодь, громадських активістів, які не завжди є дуже публічними. Якихось особливих секретів тут я не маю – добре, підбадьорливе слово перед початком прямого ефіру, декому попередньо підказую, що краще одягнути, як поправити зачіску. За потреби, попередньо проговорюємо теми, що плануються до обговорення у програмі. Бувало, що такі обговорення телефоном тривали більш ніж годину. Але якщо я бачу, що людині це вкрай необхідно, і це допоможе їй втамувати хвилювання та чіткіше сформулювати думки – то лише радію такому ґрунтовному підходу. 

Кирило Поліщук

Перш за все, прошу вимкнути телефон, або перевести його у режим польоту. Здавалося б дрібниця, але це найперше, що я говорю гостям, сідаючи перед мікрофонами. Якщо людина хвилюється, я завжди прошу протягом ефіру не зважати на камери, а просто пояснити усе мені, як у звичайній розмові. І це майже завжди спрацьовує

Василь Левицький

Особливу увагу звертаю на зрозумілість подачі матеріалу і водночас не перестаратися з «розтлумаченням». Оскільки якість програми-інтерв’ю залежить не тільки від ведучого, а й від гостя (чи гостей).

Чи має кожен свою тему, чи всі легко орієнтуються у широкому колі питань?

Яна Сапожнікова

Стараємося, аби кожен «тримав» свій напрямок у темах. Це дуже полегшує роботу. Якщо ж такої можливості немає, наприклад, хтось у відпустці, то все одно кожен завжди готовий прийти на допомогу і проконсультувати у специфічних особливостях теми – телефоном, у месенджері абощо.

Кирило Поліщук

Хоча кожен із нас має своє коло зацікавлень, ми універсальні та беремося за різні теми. Рік тому я б і не подумав, що буду розбиратися у такому широкому колі питань як зараз. Це постійний розвиток і розширення своїх знань та навичок.

Василь Левицький

Усі ведучі працюють над тим, щоб якомога краще орієнтуватися в усіх питаннях, які можуть стати темами радіо чи телепрограм. Однак, звісно, особистий життєвий досвід (який неможливо цілком передати іншій людині) дається взнаки. Так, скажімо, я упродовж останнього десятиліття отримую безцінні знання педагогічної діяльності. Як учитель української мови та літератури працював у школі, як науковий керівник у Малій академії наук вів секцію журналістики,  як керівник гуртка краєзнавства займався в ЦДЮТ, а ще репетиторство… Тому не дивно, що освітні теми мені не просто близькі, а пропущені крізь себе. Аналогічно і з краєзнавчими темами – десятирічна екскурсійна та краєзнавча діяльність дає змогу помічати речі, які є прихованою частиною айсберга. На одній хвилі перебуваю і в літературній царині тем.

Як вдається працювати у одній команді таким різностороннім творчим людям? Відчуваєте конкуренцію?

Яна Сапожнікова

Думаю, тут варто наголосити, що мої колеги, у першу чергу, професіонали своєї справи, а тому мені надзвичайно пощастило працювати саме у такій команді. Далеко не всім щастить мати поруч людей, які завжди готові підставити плече, конструктивно критикувати, і водночас ніколи не робити у твою сторону підлих вчинків, а подекуди навіть нести людям добре слово про тебе. Стосовно конкуренції – у нашому випадку, ми маємо командну синергію. А конкурувати ми можемо лише усі разом і з іншими, зовнішніми гравцями.

Кирило Поліщук

Насправді, працювати в такій команді надзвичайно комфортно. Жодної конкуренції особисто я не відчуваю.  Ми постійно допомагаємо одне одному темою чи порадою, допомагаємо знайти компетентних спікерів.

Василь Левицький

Доволі вдало. Природно, що час від часу трапляються розбіжності в тих чи інших питаннях. Адже, людям властиво дивитися на одну й ту ж річ під різним кутом зору. Фокус у тому, щоб не перешкоджати розкриттю питання (якщо, звісно, це не суперечить журналістським стандартам). Вважаю, що кожен з учасників команди – настільки самодостатній і багатогранний, що конкуренція як така просто зайва. 

Який з ваших ефірів ви можете назвати найуспішнішим?

Кирило Поліщук

Це питання швидше філософського характеру. Для мене найуспішніші ефіри не ті, в яких я був на висоті як ведучий, або не ті, які збирають багато переглядів, а ті ефіри, завдяки яким вдається щось змінити, привернути увагу до важливих проблем. Це і різні соціальні ініціативи, і актуальні мистецькі теми. Наприклад, фінансова автономія шкіл,  як отримати допомогу і не стати жертвою шахраїв, туризм на Кіровоградщині.

 Василь Левицький

Мабуть, найуспішнішим був ефір 10 грудня 2019 в межах спецпроєкту «Радіомайдан. Звіти депутатів міської ради міста Кропивницького». У гостях були троє депутатів Міської ради. Такий формат дозволив привселюдно ставити депутатам питання, які дають змогу представити обранця у справжньому світлі. 

Чи є табу для розмови у студії?

Яна Сапожнікова

Усе, що суперечить чинному законодавству України і здоровому людському глузду. В іншому – ніяких обмежень та табу.

Василь Левицький

За понад пів десятиліття роботи в телерадіокомпанії жодного разу не почув про якесь табу на розмову в студії – і щиро радію з такого факту. Натомість можуть бути обговорення, конструктивні зауваження, як шлях до подачі матеріалу.

Згадаєте найнесподіванішу тему, про яку говорили у ефірі?

Кирило Поліщук

  Більшість тем, із якими я починав працювати в перший місяць роботи, були для мене несподіваними. Тепер не дивуюся нічому і беруся за будь-які виклики.

Василь Левицький

На початку 2016 року довелося виходити в прямий ефір із начальницею відділу соціальної підтримки населення Кіровоградської міської ради. Так сталося, що не я контактував із гостею щодо її участі і теми програми – тому планував одне, а під час самого ефіру з’ясовувалося інше. Як наслідок, це, певно, був мій найпровальніший ефір…

Наскільки часто потрібно оновлювати формати програм? Чому?

Наталія Гавришко

Формат радійних програм оновлюємо на вимогу часу, одні програми вводимо в ефір, інші, які вже втрачають актуальність виводимо. Готуємо багато різноманітних міжпрограмок до свят та визначних подій.

Яна Сапожнікова

У регіонального мовлення є свою специфіка, і це варто враховувати. Залежить від тематики програми, її стилістики. Є такі напрямки, що швидко себе вичерпують. І тому краще завершувати цикл, аніж постійно «смикати» одних і тих самих спікерів, щоб вони переливали із пустого в порожнє. Якщо ж загальний концепт програми важливий, актуальний для місцевого глядача, слухача, то достатньо буде просто час від часу адаптувати формат до вимог сьогоднішнього дня – візуальне, аудіооформлення, канали зворотного зв’язку, можливо, оновити якісь рубрики, абощо. І така програма може успішно існувати роками, лише збільшуючи свою аудиторію.

Кирило Поліщук

Думаю, що оновлювати формати варто тоді, коли сам відчуваєш, що формат відживає своє. Щоправда, це доволі суб’єктивна оцінка. Тому про якусь періодичність говорити складно. Змінювати формат заради змін не завжди доречно.

Василь Левицький

Можливо, варто не стільки оновлювати формати програм, скільки вводити в них нові елементи (наприклад, певні схеми, таблиці, цитати в якості важливих тез). Вважаю, що слухачі і глядачі хочуть, щоб їх приємно дивували. Для візуального сприйняття корисні зміни локації (вихід чи запис програм поза межами студії). А радіослухачі в такому разі будуть чути іншу звукову  атмосферу.

Що тримає вас у журналістиці?

Яна Сапожнікова

Відчуття, яке можна описати так: «я ще маю що сказати своєму глядачу і слухачу». Враховуючи мою мрію досягти такого рівня професійності, аби мої програми та матеріали допомагали українцям виховувати у собі політичну культуру рівня кращих світових зразків; згуртувати навколо себе вдумливого та інтелектуального слухача, глядача, що у наш цифровий час не втратив здатність мислити і аналізувати  — журналістика триматиме мене ще довго. Можливо, з певного моменту не на головних ролях, або ж у інших форматах і на інших майданчиках – це покаже час. Але ж хтось має лупати сю скалу, як заповідав Франко. От цим і займаюсь.

Кирило Поліщук

Хочеться бути максимально чесним (і, перш за все, із собою)  тому відповім, що наразі у журналістиці мене тримає Суспільне та його стандарти. Працювати на Суспільному – це можливість робити якісний контент для слухача та глядача, а не обслуговувати інтереси власника медіа. Говорити і досліджувати широке коло тем, бути неупередженим.

Василь Левицький

Передусім – бажання бути корисним суспільству. А ще мені до вподоби взаємодіяти з людьми.

Чим хотіли б поділитись з аудиторією Суспільного?

Яна Сапожнікова

Якщо це можна конвертувати у побажання для аудиторії, то воно би звучало так: будьте вимогливими. До себе, звісно, у першу чергу. А також до контенту, який споживаєте – того, що слухаєте, що читаєте, що дивитесь. Як прихильниця філософії Канта, я впевнена, що саме наша свідомість визначає буття, а не навпаки. Тому те, наскільки критично ви ставитесь до формування так званої інформаційної бульбашки навколо вас – має значно глибший і більший вплив на ваше життя, ніж здається на перший погляд. Ну, а Суспільне в Україні може стати для вас саме тим ресурсом, що дасть відповіді на одвічне кантівське «Що я можу знати? Що я маю робити? На що я можу сподіватися?».

Кирило Поліщук

Хочу, щоб люди цікавились літературою та музикою, розбиралися в актуальних подіях нашого міста і області, думали та перевіряли інформацію, не велися на фейки та маніпуляції, знали, що відбувається в нашому регіоні, чому це відбувається і які наслідки матиме. І саме цим я намагаюся ділитися через свої програми.

Василь Левицький

Хотів би поділитися через радіо та телепрограми розкриттям особистостей краю, які мають всеукраїнське значення. 

Нагадаємо, слухати і дивитись Суспільне Кропивницький можна онлайн на сайті філії, на діджитал-платформах та на хвилях Українського радіо Кропивницький і телеканалі UA: КРОПИВНИЦЬКИЙ.